Я сама нащупала під рукою ущільнення, якого раніше не було. Лягла в лікарню дізнатися свій діагноз. У лікарів була підозра на рак, але в аналізах нічого поганого вони не знаходили. Точний діагноз я дізналася під час операції: коли пацієнт уже на операційному столі, лікарі роблять експрес-тест. Він визначає наявність ракових клітин, від нього залежить хід операції. Потім почалося стандартне лікування - хіміотерапія, опромінення.

Під час лікування страшно не було. Я завжди була в контакті з лікарем. Якщо виникали питання або побоювання, могла відразу все роз'яснити. Все сталося, коли я вийшла на роботу. Адаптація в соціумі - це дуже важко. У мене не було волосся, перуку я не носила. Були хусточки, беретики. Звичайно, це привертало увагу. Я бачила очі людей, їх переляк або жалість. Відчувала себе білою вороною. Почали приходити думки про рецидиви хвороби, це найстрашніше. Сходила до психотерапевта, вона мені призначила різні таблетки. Я купила їх, але пити не стала: прочитала інструкцію, побічні ефекти не сподобалися. Але навіть від простої розмови з лікарем мені стало легше. Після хвороби життя змінилося. По-перше, система харчування. Не тільки у мене, у всієї родини, причому я ніколи не готувала. По-друге, раніше я займалася танцями, це було дуже серйозно для мене: ми виступали, мені хотілося на сцену. Коли все сталося, я не стала повертатися. Зараз я займаюся танцювальною імпровізацією це не зовсім танець в чистому вигляді,це більше дослідження свого тіла. Творчість - найкращі ліки. Ще почалися заняття йогою, щоб заспокоїти свій розум та очистити думки. Плюс Система Ніші. Після хвороби я багато переоцінила. Раніше дуже була захоплена танцями, на першому місці були вони, а не сім'я або робота. Це було неправильно. Зараз я розумію, що нічого важливішого моїх близьких людей у мене немає. В житті мені хочеться робити те, що корисно людям.

Наталія Львів