Леналідомід як терапія підтримки для кожного пацієнта з нещодавно діагностованою множинною мієломою

VOLUME 20, ISSUE 1, P5-6, JANUARY 01, 2019

*María-Victoria Mateos, Verónica González de la Calle

*Hematology Department, University Hospital of Salamanca, IBSAL, Salamanca, Spain 

У пацієнтів з нещодавно діагностованою множинною мієломою, підтримка відповіді після проведення оптимальних терапевтичних стратегій була справжнім викликом, і підтримуюча терапія взяла на себе відповідальність подовження відповіді шляхом продовження лікування. Метою було покращити без рецидивну та загальну виживаність. А оскільки підтримуюча терапія проводиться тривало, не менш важливими є зручність введення, переносимість та токсичність.

Леналідомід – єдиний схвалений препарат для монорежимного лікування пацієнтів з нещодавно діагностованою множинною мієломою після трансплантації. В журналі The Lancet Oncology, Грехем Джексон та його колеги підтверджують користь леналідоміду з точки зору безрецидивної виживаності. Джексон та колеги також зазначають виправданість застосування низькодозового леналідоміду у пацієнтів з неможливістю трансплантації, в якості підтримуючої терапії після індукційного лікування мелфаланом, преднізоном та леналідомідом. На одній лінії знаходиться також схема повнодозового леналідоміду та дексаметазону в якості тривалої безперервної терапії, про що повідомляється у звіті клінічного дослідження FIRST. Незважаючи на те, що дискусія в цій ситуації завжди полягала в питанні, чи слід застосовувати фіксовану або ж безперервну терапію, зараз тенденцією є застосування безперервної терапії леналідомідом або даратумумабом, після терапії індукції, що включає даратумумаб у поєднанні з бортезомібом плюс мелфалан та преднізон.

Підтримуюча терапія леналідомідом вбачається ефективною, добре переносимою та зручною, незважаючи на відсутність впливу на загальну виживаність. Тож, хоча леналідомід є рекомендованим варіантом підтримуючої терапії для кожного пацієнта з нещодавно діагностованою множинною мієломою, для покращення загальної виживаності потрібно продовжувати пошуки нових варіантів терапії чи комбінацій лікарських засобів.

Зручність леналідоміду полягає в пероральному прийомі. У наведеному дослідженні не було зафіксовано жодного випадку несподіваної токсичності. Слід зазначити, що для використання леналідоміду в якості терапії підтримки необхідні належні кістковомозкові резерви, а також моніторинг виникнення другого первинного раку. Потрібно проводити додаткові дослідження з оцінки якості життя, пов’язаної із станом здоров’я, за повідомленнями від самих учасників, щоб краще визначати перспективи пацієнтів.

Затверджена доза леналідоміду становить 10 мг безперервно з можливістю збільшення до 15 мг, але у різних клінічних дослідженнях використовувалися й інші дози та схеми. У дослідженні Myeloma XI початкова доза, визначена протоколом, становила 25 мг, але у подальшій модифікації протоколу її було змінено на 10 мг. Чи можуть різні дози та схеми введення потенційно спричинити різні результати, невідомо, але результат медіани безрецидивної виживаності у цьому дослідженні становив 26 місяців (95% ДІ 22–31) у пацієнтів з неможливістю проведення трансплантації, і цей показник був аналогічний такому в дослідженні FIRST, в якому леналідомід вводили у повній дозі в поєднанні з низькою дозою дексаметазону. Чи можливо, таким чином, рекомендувати перехід з індукційної терапії на низькодозовий леналідомід без дексаметазону пацієнтам з неможливістю проведення трансплантації?

Нові засоби або їх комбінації досліджуються на можливість використання в якості підтримуючої терапії в цій обстановці та можуть призвести до створення нових стандартів лікування. Наприклад, воріностат поєднували з леналідомідом у підгрупі пацієнтів вищезгаданого дослідження, результати наразі очікуються.

Результати дослідження Myeloma XI підтверджують перевагу підтримуючої терапії леналідомідом у різних підгрупах пацієнтів та підкреслюють позитивний вплив на безрецидивну виживаність у пацієнтів із цитогенетичними порушеннями високого ризику. Однак важливо відзначити, що леналідомід не усуває поганий прогноз, пов’язаний з наявністю аномалій високого ризику, а тому необхідний пошук нового лікування для покращення результатів таких пацієнтів.

Чи всі пацієнти потребують постійної підтримуючої терапії незалежно від якості відповіді, досягнутої попередніми методами лікування, залишається незрозумілим. Однак секвенування та цитометрія наступного покоління дають можливість дослідити роль оцінки мінімальних залишкових ознак захворювання для адаптації стратегій підтримки. Таким чином ці методи нададуть лікарям більше даних щодо доцільності призначення підтримуючої терапії та допоможуть відповісти на дуже часте питання від пацієнтів: скільки циклів лікування включатиме підтримуюча терапія? Крім того, довготривалий моніторинг мінімальних залишкових ознак захворювання може надати важливі дані для доцільності превентивного лікування з метою попередження клінічних рецидивів та забезпечення тривалої відповіді.

Підтримуюча терапія леналідомідом – це стандарт лікування, але вектор майбутнього розвитку має рухатись до персоналізованої медицини з метою покращення загальної виживаності та якості життя, що означає надання потрібного препарату потрібному пацієнту в потрібний час протягом оптимальної тривалості.

Посилання на джерело